1. Home
  2. Detail

@hadian0955: #VoiceEffects hshebebshhshbshjejhh,,pop berikan hiduppyp keun w

hadian09
hadian09
Open In TikTok:
Region: ID
Wednesday 05 March 2025 02:10:48 GMT
742
61
6
5

Music

Download

No Watermark .mp4 (4.89MB) No Watermark(HD) .mp4 (4.89MB) Watermark .mp4 (5.66MB) Music .mp3

Comments

ani_anggraeni.24
Aniw. suka. bauti💦 :
fb a
2025-03-05 05:18:36
0
naya_nay241
nayynayy :
fb a
2025-03-06 09:09:40
1
ayu_dia5323
ayuu✨ :
fb a
2025-04-08 01:46:47
0
onlyrara_rawww
onlyrara :
fb a
2025-03-14 11:04:35
0
gresnataliasaragih1
gres Saragih :
fb a
2025-03-05 14:28:29
0
To see more videos from user @hadian0955, please go to the Tikwm homepage.

Other Videos

কারো জন্য কান্নায় গলা গম্ভির হয়ে পড়লেও চোখে পানি আসতে দিবেন না, কারন আপনি যার যন্ত্রনায় ভোগবেন সেই বলবে নাটকবাজ!😅💔 #sojib8117 #viralvideo #500kviews #unfrezzmyaccount #@TikTok @For You
কারো জন্য কান্নায় গলা গম্ভির হয়ে পড়লেও চোখে পানি আসতে দিবেন না, কারন আপনি যার যন্ত্রনায় ভোগবেন সেই বলবে নাটকবাজ!😅💔 #sojib8117 #viralvideo #500kviews #unfrezzmyaccount #@TikTok @For You
Quick and easy healthy anytime snack. With only 3 ingredients, it comes together in minutes. Eat as is or freeze for 1 hour, then enjoy. 110 calories, 7g fat, 9g carbs, 3g protein for 2 bites #3ingredientsrecipes #quicksnackrecipe
Quick and easy healthy anytime snack. With only 3 ingredients, it comes together in minutes. Eat as is or freeze for 1 hour, then enjoy. 110 calories, 7g fat, 9g carbs, 3g protein for 2 bites #3ingredientsrecipes #quicksnackrecipe


Uzaklarda degilsin sen kalbimin içinde 🫶
Uzaklarda degilsin sen kalbimin içinde 🫶
💤💤💤
💤💤💤
Я люблю уявляти, що зʼїдаю Київ. Ні, не в переносному сенсі — буквально. Ось іду вулицею, дивлюсь на Палац «Україна» — і думаю: о, це ж ідеальний желейний торт. Стіни — шар червоної смородини, колони — білковий безе, а дах… дах із шоколадного мусу, трохи провалений, як і план реконструкції 2008 року. Житній ринок — це взагалі моя улюблена піца. Така трохи грибна, трохи рибна, з присмаком радянського модернізму і недовіри. Гризу його в уяві повільно, з хрускотом плитки під зубами. Там ще часом голуби злітають — додають солоного посмаку. А от будинок «Місто-сад» на Печерську — той я їм тільки на сніданок. Бо він як ранкова каша: претензійний, трохи пластмасовий, але ситний. Скляні балкони в ньому — це хрусткі пластівці, які навіть молоко не розм’якшує. Міст Патона — батон. Це очевидно. Трохи зачерствілий, з іржавою скоринкою, але тримається. Якщо його намазати Дніпром — виходить довжелезний сніданок з краєвидом. А «Місто Трав» — о, то вже справжній зелений смузі. Пʼєш його очима, і десь всередині відчуваєш: щось із цього точно не перетравиться. Найбільш тяжкий до травлення — Олімпійський. Не тому, що складний, а тому що весь час змінює форму. То він як облатка, то як вареник, то як кришталевий кошмар дієтичної кухні. Його я їм лише в особливі дні — коли настрій геть сюрреалістичний. А в кінці, десь на Подолі, я сідаю на сходах Контрактової і запиваю все це чайком із Андріївської церкви. Там чудовий купол — як безе з м’ятою. І трішки позолоти зверху, бо солодке має бути святковим. А що буде, якщо зʼїсти весь Київ одразу? Спочатку — ейфорія. Глитаєш Лавру, як величезну цукрову вату з дзвіницями-кандіками. Закидаєш у себе весь Осокор — як миску холодного супу, бо воно там завжди трохи під водою. Пережовуєш Мінський масив — наче жмут сухариків зі шкільної їдальні: жорстко, але з дитячим післясмаком. Потім стає трохи дивно. Бо всередині вже Батьківщина-Мати стоїть у шлунку з мечем, намагається проколоти кришку від Палацу Спорту, який ти щойно проковтнув як мармеладку. Пече. На зубах скрегоче Троєщина — бо там багато панельок, а панельки — то, знаєш, як сухі макарони їсти: хрумтить красиво, але ні до чого не пасує. У кишківнику застрибує весь Київський метрополітен, починаючи колоти стінки тунелями. Печерська гілка намагається зробити «кулінарний обхідний шлях», але її закрили на ремонт ще до того, як я це уявив. В голові туман — там застряг весь Поділ. А з ним — всі галереї, кавʼярні, згадки про друзів, яких уже не бачиш. Вони гойдаються на гілках каштанів, що тепер ростуть між мізками, як у старій міській легенді. Стає млосно. Відчуваю, як від Софійської площі в мені починає лунати дзвін. Це не просвітлення — це індегестія. І тоді я розумію: Київ — не страва. Київ — це стіл. Повний, затертий, з відбитками рук, з пролитею кавою, з обгризеними краями. Стіл, на якому щось збудували, щось загубили, щось ще буде. І їсти його — якось занадто по-варварськи. Тож я кладу виделку, вдихаю лівобережне повітря, іду на правий берег — і залишаю Київ цілим. Принаймні до вечері.
Я люблю уявляти, що зʼїдаю Київ. Ні, не в переносному сенсі — буквально. Ось іду вулицею, дивлюсь на Палац «Україна» — і думаю: о, це ж ідеальний желейний торт. Стіни — шар червоної смородини, колони — білковий безе, а дах… дах із шоколадного мусу, трохи провалений, як і план реконструкції 2008 року. Житній ринок — це взагалі моя улюблена піца. Така трохи грибна, трохи рибна, з присмаком радянського модернізму і недовіри. Гризу його в уяві повільно, з хрускотом плитки під зубами. Там ще часом голуби злітають — додають солоного посмаку. А от будинок «Місто-сад» на Печерську — той я їм тільки на сніданок. Бо він як ранкова каша: претензійний, трохи пластмасовий, але ситний. Скляні балкони в ньому — це хрусткі пластівці, які навіть молоко не розм’якшує. Міст Патона — батон. Це очевидно. Трохи зачерствілий, з іржавою скоринкою, але тримається. Якщо його намазати Дніпром — виходить довжелезний сніданок з краєвидом. А «Місто Трав» — о, то вже справжній зелений смузі. Пʼєш його очима, і десь всередині відчуваєш: щось із цього точно не перетравиться. Найбільш тяжкий до травлення — Олімпійський. Не тому, що складний, а тому що весь час змінює форму. То він як облатка, то як вареник, то як кришталевий кошмар дієтичної кухні. Його я їм лише в особливі дні — коли настрій геть сюрреалістичний. А в кінці, десь на Подолі, я сідаю на сходах Контрактової і запиваю все це чайком із Андріївської церкви. Там чудовий купол — як безе з м’ятою. І трішки позолоти зверху, бо солодке має бути святковим. А що буде, якщо зʼїсти весь Київ одразу? Спочатку — ейфорія. Глитаєш Лавру, як величезну цукрову вату з дзвіницями-кандіками. Закидаєш у себе весь Осокор — як миску холодного супу, бо воно там завжди трохи під водою. Пережовуєш Мінський масив — наче жмут сухариків зі шкільної їдальні: жорстко, але з дитячим післясмаком. Потім стає трохи дивно. Бо всередині вже Батьківщина-Мати стоїть у шлунку з мечем, намагається проколоти кришку від Палацу Спорту, який ти щойно проковтнув як мармеладку. Пече. На зубах скрегоче Троєщина — бо там багато панельок, а панельки — то, знаєш, як сухі макарони їсти: хрумтить красиво, але ні до чого не пасує. У кишківнику застрибує весь Київський метрополітен, починаючи колоти стінки тунелями. Печерська гілка намагається зробити «кулінарний обхідний шлях», але її закрили на ремонт ще до того, як я це уявив. В голові туман — там застряг весь Поділ. А з ним — всі галереї, кавʼярні, згадки про друзів, яких уже не бачиш. Вони гойдаються на гілках каштанів, що тепер ростуть між мізками, як у старій міській легенді. Стає млосно. Відчуваю, як від Софійської площі в мені починає лунати дзвін. Це не просвітлення — це індегестія. І тоді я розумію: Київ — не страва. Київ — це стіл. Повний, затертий, з відбитками рук, з пролитею кавою, з обгризеними краями. Стіл, на якому щось збудували, щось загубили, щось ще буде. І їсти його — якось занадто по-варварськи. Тож я кладу виделку, вдихаю лівобережне повітря, іду на правий берег — і залишаю Київ цілим. Принаймні до вечері.

About

Legal