@alimprtmaxx: #slowed #slowedaudios #slowedreverb #slowedsongs #reverbsong #songs #100k #fyp

𝟑𝟎𝟑 𝐢𝐌𝐮𝐬𝐢𝐜
𝟑𝟎𝟑 𝐢𝐌𝐮𝐬𝐢𝐜
Open In TikTok:
Region: ID
Wednesday 30 April 2025 19:44:09 GMT
1190407
46442
420
923

Music

Download

Comments

evelin_1826_1
🎀•⊹٭𝙴𝚟𝚢𝚣𝚒𝚗𝚑𝚊𝚊٭⊹•🎀 :
eu arrastando pro lado💔
2025-07-15 23:05:01
435
jennifer.victoria71
Jennifer Victoria :
Qual o nome da musica??
2025-09-09 23:46:04
2
mariamarciane2
Silva 🤟🏼 :
essa música faz minha vida fica melhor toda vez que escuto ela 🤍
2025-09-13 13:27:31
2
surfist_rl
surfist_rl :
dedico um I WANNA BE YOURS pra todas as meninas do mundo❤😁💘
2025-06-05 10:54:27
92
meowlism1
🏳 :
Rule : never skip wanna be yours> 😭💘
2025-05-01 03:03:51
180
nickshapley15
🎧Shaneequa Shapley🎧 :
-99999 aura for swiping
2025-05-08 04:19:13
145
kn7bomenovo
kn7🧙🏼🪄 :
tem blasfêmia essa música ?
2025-07-13 23:32:44
5
jonasbaz03
jonasbaz03 :
Who here is coming from the kid
2025-07-05 18:35:59
4
arthur_gomes57
~Arthur~£ :
Eu passei pro lado 💔
2025-05-20 00:20:06
187
isabellaquixabeira495
isabella_guimãres 🕸🕸 :
I Wanna Be Yours Tradução
2025-09-11 16:24:06
1
larixz_kkk
poxxa_larii :
eu tentando passar pro lado duas vezes 🥲
2025-07-14 18:50:39
25
xynn718
—Xynn warkop⚡ :
2025-05-23 13:58:25
10
charlesgorospe10
Gorospe :
"I will always choose you"
2025-05-01 01:32:16
59
isabelapaula582
Isabela 💖♐ :
l Wanna be yours 🥰
2025-05-02 15:53:38
4
ikbalkhan9581
~LUNA~💅✨ :
Rule :never Skip wanna be yours >😭💘
2025-05-02 10:13:57
12
estrelinha_070
estrelinha :
eu amor música inglês 🥺🫶🏻🥹
2025-09-11 01:17:25
1
sofia72.2
sofia :
yo nací y dije:
2025-05-01 21:14:23
39
thiagomelgaralpir
噻嗪酮 :
what about me?
2025-05-09 03:03:14
2
boulyy11
charbel :
I wanna be Yours ♥ ━━━━●───── ⇆ㅤ◁ㅤ❚❚ㅤ▷ㅤ↻
2025-04-30 21:33:19
30
marii.szzs
🐚 :
amo essa mscc
2025-09-08 02:17:14
1
isabella_17_6
🎀Nam-su‘s Juicy Ass Hair🎀 :
I swiped twice🥰🥰
2025-07-16 08:52:18
3
mulher_do_yuto
agatha :
Eu bem toda inocente tentando passar pro lado,aff vey sempre isso
2025-09-02 01:48:00
2
mateoby05
Mateo_by_05 :
i wanna Be Yours temazo🔥🔥🔥
2025-05-01 01:50:28
16
andersonnaguanagua
Andersonabel👾 :
para que deslizate🤨
2025-05-11 05:10:35
10
jorllaynny.reis
🌹𝐚𝐧𝐧𝐲_𝐯𝐢𝐝𝐞𝐨𝐬 🌹 :
foi mal eu entrei no seu perfil 200 vezes
2025-08-18 01:01:03
2
To see more videos from user @alimprtmaxx, please go to the Tikwm homepage.

Other Videos

Я люблю уявляти, що зʼїдаю Київ. Ні, не в переносному сенсі — буквально. Ось іду вулицею, дивлюсь на Палац «Україна» — і думаю: о, це ж ідеальний желейний торт. Стіни — шар червоної смородини, колони — білковий безе, а дах… дах із шоколадного мусу, трохи провалений, як і план реконструкції 2008 року. Житній ринок — це взагалі моя улюблена піца. Така трохи грибна, трохи рибна, з присмаком радянського модернізму і недовіри. Гризу його в уяві повільно, з хрускотом плитки під зубами. Там ще часом голуби злітають — додають солоного посмаку. А от будинок «Місто-сад» на Печерську — той я їм тільки на сніданок. Бо він як ранкова каша: претензійний, трохи пластмасовий, але ситний. Скляні балкони в ньому — це хрусткі пластівці, які навіть молоко не розм’якшує. Міст Патона — батон. Це очевидно. Трохи зачерствілий, з іржавою скоринкою, але тримається. Якщо його намазати Дніпром — виходить довжелезний сніданок з краєвидом. А «Місто Трав» — о, то вже справжній зелений смузі. Пʼєш його очима, і десь всередині відчуваєш: щось із цього точно не перетравиться. Найбільш тяжкий до травлення — Олімпійський. Не тому, що складний, а тому що весь час змінює форму. То він як облатка, то як вареник, то як кришталевий кошмар дієтичної кухні. Його я їм лише в особливі дні — коли настрій геть сюрреалістичний. А в кінці, десь на Подолі, я сідаю на сходах Контрактової і запиваю все це чайком із Андріївської церкви. Там чудовий купол — як безе з м’ятою. І трішки позолоти зверху, бо солодке має бути святковим. А що буде, якщо зʼїсти весь Київ одразу? Спочатку — ейфорія. Глитаєш Лавру, як величезну цукрову вату з дзвіницями-кандіками. Закидаєш у себе весь Осокор — як миску холодного супу, бо воно там завжди трохи під водою. Пережовуєш Мінський масив — наче жмут сухариків зі шкільної їдальні: жорстко, але з дитячим післясмаком. Потім стає трохи дивно. Бо всередині вже Батьківщина-Мати стоїть у шлунку з мечем, намагається проколоти кришку від Палацу Спорту, який ти щойно проковтнув як мармеладку. Пече. На зубах скрегоче Троєщина — бо там багато панельок, а панельки — то, знаєш, як сухі макарони їсти: хрумтить красиво, але ні до чого не пасує. У кишківнику застрибує весь Київський метрополітен, починаючи колоти стінки тунелями. Печерська гілка намагається зробити «кулінарний обхідний шлях», але її закрили на ремонт ще до того, як я це уявив. В голові туман — там застряг весь Поділ. А з ним — всі галереї, кавʼярні, згадки про друзів, яких уже не бачиш. Вони гойдаються на гілках каштанів, що тепер ростуть між мізками, як у старій міській легенді. Стає млосно. Відчуваю, як від Софійської площі в мені починає лунати дзвін. Це не просвітлення — це індегестія. І тоді я розумію: Київ — не страва. Київ — це стіл. Повний, затертий, з відбитками рук, з пролитею кавою, з обгризеними краями. Стіл, на якому щось збудували, щось загубили, щось ще буде. І їсти його — якось занадто по-варварськи. Тож я кладу виделку, вдихаю лівобережне повітря, іду на правий берег — і залишаю Київ цілим. Принаймні до вечері.
Я люблю уявляти, що зʼїдаю Київ. Ні, не в переносному сенсі — буквально. Ось іду вулицею, дивлюсь на Палац «Україна» — і думаю: о, це ж ідеальний желейний торт. Стіни — шар червоної смородини, колони — білковий безе, а дах… дах із шоколадного мусу, трохи провалений, як і план реконструкції 2008 року. Житній ринок — це взагалі моя улюблена піца. Така трохи грибна, трохи рибна, з присмаком радянського модернізму і недовіри. Гризу його в уяві повільно, з хрускотом плитки під зубами. Там ще часом голуби злітають — додають солоного посмаку. А от будинок «Місто-сад» на Печерську — той я їм тільки на сніданок. Бо він як ранкова каша: претензійний, трохи пластмасовий, але ситний. Скляні балкони в ньому — це хрусткі пластівці, які навіть молоко не розм’якшує. Міст Патона — батон. Це очевидно. Трохи зачерствілий, з іржавою скоринкою, але тримається. Якщо його намазати Дніпром — виходить довжелезний сніданок з краєвидом. А «Місто Трав» — о, то вже справжній зелений смузі. Пʼєш його очима, і десь всередині відчуваєш: щось із цього точно не перетравиться. Найбільш тяжкий до травлення — Олімпійський. Не тому, що складний, а тому що весь час змінює форму. То він як облатка, то як вареник, то як кришталевий кошмар дієтичної кухні. Його я їм лише в особливі дні — коли настрій геть сюрреалістичний. А в кінці, десь на Подолі, я сідаю на сходах Контрактової і запиваю все це чайком із Андріївської церкви. Там чудовий купол — як безе з м’ятою. І трішки позолоти зверху, бо солодке має бути святковим. А що буде, якщо зʼїсти весь Київ одразу? Спочатку — ейфорія. Глитаєш Лавру, як величезну цукрову вату з дзвіницями-кандіками. Закидаєш у себе весь Осокор — як миску холодного супу, бо воно там завжди трохи під водою. Пережовуєш Мінський масив — наче жмут сухариків зі шкільної їдальні: жорстко, але з дитячим післясмаком. Потім стає трохи дивно. Бо всередині вже Батьківщина-Мати стоїть у шлунку з мечем, намагається проколоти кришку від Палацу Спорту, який ти щойно проковтнув як мармеладку. Пече. На зубах скрегоче Троєщина — бо там багато панельок, а панельки — то, знаєш, як сухі макарони їсти: хрумтить красиво, але ні до чого не пасує. У кишківнику застрибує весь Київський метрополітен, починаючи колоти стінки тунелями. Печерська гілка намагається зробити «кулінарний обхідний шлях», але її закрили на ремонт ще до того, як я це уявив. В голові туман — там застряг весь Поділ. А з ним — всі галереї, кавʼярні, згадки про друзів, яких уже не бачиш. Вони гойдаються на гілках каштанів, що тепер ростуть між мізками, як у старій міській легенді. Стає млосно. Відчуваю, як від Софійської площі в мені починає лунати дзвін. Це не просвітлення — це індегестія. І тоді я розумію: Київ — не страва. Київ — це стіл. Повний, затертий, з відбитками рук, з пролитею кавою, з обгризеними краями. Стіл, на якому щось збудували, щось загубили, щось ще буде. І їсти його — якось занадто по-варварськи. Тож я кладу виделку, вдихаю лівобережне повітря, іду на правий берег — і залишаю Київ цілим. Принаймні до вечері.

About