Andrii Zhadan :
Я поїду. Я на деякий час поїду. Розчинюсь серед дитячих зазіхань на дорослість. Вмиватимусь надвечірньо теплою водою, обтираючи пряжене тіло оксамитом. Губитимусь серед гілок власного саду, вдячно збираючи традиційно останні плоди цього сезону. Посохлу зелену постіль обережно згортатиму вилами, ніби Посейдон. Розріджено свіжими ранками бавитимусь, переспівуючи пташок. Знову й знову перебиратиму чорно-білі світлини, де всі відчутно молоді, а головне — живі. Складно оцінювати неможливе. Але дійсно, щоб я найперше зробив, повернувшись до тих традицій, де гаряча піч й бабця порається на дворі. Мабуть, з неймовірною вдячністю обійняв би, пригадавши нудний обов'язок — випасати корів з усієї округи. Яка ж то зараз екзотика! Зашарілий рай, котрого вже нема. Особливе місце турботи, куди дітей гарячого міста, наче дисидентів, відвозили на заслання. Це все тепер здається казкою.
2026-02-24 19:51:43