@melania.art: — Артуре Марковичу, ви ще не закінчуєте? — обережно просунула голову в кабінет Леся, наша прибиральниця. Поглянув на годинник — шоста вечора. Щось я справді засидівся, як для суботи. Аж ніяково перед Лесею — їй же теж довелося чекати через мене. — Вже йду, — відповів з усмішкою. — Я останній, так? — Як завжди, — усміхнулася вона у відповідь. Зібравши речі, я побажав їй хороших вихідних та вийшов з кабінету. Але, проходячи повз стіл своєї недопомічниці, пригальмував. Аврора… Моє проkляття та кара за всі життєві гріxи. І як тільки так сталося, що Всесвіт через стільки років знову нас звів? Чи, мабуть, правильніше буде сказати — зіштовхнув лобами. Просто аж не вірилося, що такі збіги взагалі можливі. Не вірилося, що Аврора Олексіївна — холодна відьmа, яка з особливим задоволенням псувала мені життя останній тиждень, — це та сама крихка дівчинка-першокурсниця з універу. Але це точно була вона. Варто було побачити її без макіяжу і в тих самих напівкруглих окулярах — й сумнівів не залишилося. Я аж застиг, як той ідіот, намагаючись усвідомити нову змінну в нашому й так складному рівнянні. А потім таки усвідомив і ледь не розсміявся вголос. Істерично. Тобто… я ж вже згадував, що в нас якась несумісність на рівні ДНК? От я знову в цьому й переконався. І проявилася вона, як виявилося, не зараз, а ще тоді, багато років тому. Просто в той момент я сплутав це патологічне несприйняття з інтересом. Що казати… молодий, дуrний був. Та облишимо лірику. Тут важливіше дещо інше. Наприклад те, що завдяки цьому відкриттю я нарешті зрозумів, чому Лаврецька так сміливо зі мною поводилася. Ні, велика роль тут, звісно, належить її вродженій безстрашності (чи дуrості — так і не визначився), але основна причина все ж в тому, що вона не забула нашу першу зустріч. Так-так… для неї я й досі залишався тим самим старшокурсником, який поцілyвав її серед темного коридору, а не клієнтом чи вже пізніше — босом. І що довше я про це думав, то більше переконувався, що таки дарма я вирішив залишити її в офісі, після того, як впізнав. Це було суто емоційне рішення (мені навіть трохи соромно це визнавати). Подумав, що Бог з нею, нехай працює, якщо хоче. Головне, аби в мої справи не лізла. Але жарт у тому, що їй і лізти не доводилося. Вона могла просто сидіти за своїм столом — і вже створювала в мене відчуття дискомфорту. Не знаю чим саме, але її присутність буквально фонила для мене на неприємній частоті. І цей її погляд, сповнений впертої непrиязні... неймовірно дратував. І кожного дня ставало лише гірше. Дійшло до того, що я вже навіть не хотів повертатися до себе в кабінет через її присутність поряд. #емоційнігойдалки #книгипрокохання #буктокукраїнською #рекомендаціїкниг #читатимодно

Меланія Арт | Авторка книг

Open In TikTok:

Region: UA

Monday 23 March 2026 18:56:15 GMT