Тобі сьогодні тридцять чотири... Було б, але ти пішов. Моя радість, захист, потіха, Найніжніша моя любов. В тридцять три став навік тишиною, Хотіла б я серце назовні розлити, Щоб тільки воно розмовляло з тобою. Бо тільки тебе так уміє любити. Твій день сьогодні зовсім не такий, Прозорим смутком серце обійма. Не хочу вірити, звикати теж не хочу, До того, що тебе поруч нема. Ти був життям. Веселим і завзятим. Твій сміх, твій погляд... де ж воно тепер? Я досі вчуся жити, та не можу, Бо світ старий в ту мить для мене вмер. Закрию очі... Знов ми на природі. Сім'я, квітневе сонце і шашлик, Ти з донечкою робиш спільне фото, А зараз...розчинився, просто зник. Коли співав,- душа летіла вгору, Усі сміялись, в захваті були. Здавалося, що в ту прекрасну пору, Ми вічність у долонях обняли. Ти був таким яскравим і живим, Що смерть перед тобою відступала. А зараз став лиш дощиком рясним, Якого мені завжди буде мало. Не задмухаєш свічку на торті, Сорочка у шафі лишилась нова, Сьогодні твій день, але знаєш коханий, Застрягли у горлі усі геть слова. Я зараз, напевно, усе б віддала, Щоб ще раз тебе обійняти. Сказати як сильно кохаю й сумую, Живого зі святом вітати. Олежик, "Джиган", кохання моє, Я пам'ять несу і свої почуття. З усього, що доля мені написала, Ти самий найкращий мій розділ життя. ❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️Щиро вдячно автору,за подарований вірш ,для нашого татка,коханого чоловіка🫂🙏💔❤️ - @ivannazabeida