@lareinadelzodiaco6: #virgo♍️ #zinosodiacal #usa🇺🇸 #cartasdeltarot #signo

✨ LA REINA DEL ZODIACO ✨
✨ LA REINA DEL ZODIACO ✨
Open In TikTok:
Region: US
Thursday 28 May 2026 00:02:34 GMT
102
3
0
1

Music

Download

Comments

There are no more comments for this video.
To see more videos from user @lareinadelzodiaco6, please go to the Tikwm homepage.

Other Videos

У травні 1913 року Леся Українка по дорозі з Єгипту заїхала до родини у Київ. У мешканнi матері Ольги Петрівни Косач на Маріїнсько-Благовіщинській, 101, Леся Українка пробула два тижні. Тут востаннє зустрілася з родичами і знайомими, що на той час були у Києві.  25 травня Лариса Петрівна виїхала через Одесу на Кавказ. Хвороба швидко прогресувала. Й тоді уже ніщо не відволікало Лесю від страждань – ні жага творення, ні плани на майбутнє. 9 липня Климент Квітка телеграфував Ользі Косач-Кривинюк: “Лесі гірше. Чи не приїде Дора? Ольгу Петрівну не повідомляю”. 11 липня стан дружини настільки погіршився, що він у листі до тієї ж адресатки підтвердив потребу у приїздi наймолодшої сестри Ізидори для допомоги у догляді за хворою. Проти цього рішення не заперечувала й Леся, адже грошей на постійну доглядачку не було. Та того ж дня увечері розгублений і виснажений Климент надіслав Ользі картку, щo хворій краще. А уже наступного дня її стан знову погіршився, що обом не лишало “впевненості на найближчі дні”. І хоча лікар радив переїхати з малярійного Кутаїсі на дачу в курорто-кліматичне селище Сурамі, де не було такої спеки, – на перешкоді сталo безгрошів’я. 23 липня родичі за порадою лікарів вирішили перевезти агонізуючу Лесю з малярійного Кутаїсі до Сурамі. Однак поїздка стала фатальною: у цьому селищі Леся прожила останні трагічні кілька днів свого життя. “В Сурамі дійсно не було спеки, – згадувала Ізидора Петрівна, – чисте гірське повітря, гарна природа. Лесина кімната була з балконом. Знову Лесі трохи покращало. Вона навіть щодня виходила на балкон, йшла помалу, спираючись на мене, лягала в лежака, дивлячись на чудовий краєвид – гори, вкриті лісом, і долину, куди збігали гірські потоки.
У травні 1913 року Леся Українка по дорозі з Єгипту заїхала до родини у Київ. У мешканнi матері Ольги Петрівни Косач на Маріїнсько-Благовіщинській, 101, Леся Українка пробула два тижні. Тут востаннє зустрілася з родичами і знайомими, що на той час були у Києві.  25 травня Лариса Петрівна виїхала через Одесу на Кавказ. Хвороба швидко прогресувала. Й тоді уже ніщо не відволікало Лесю від страждань – ні жага творення, ні плани на майбутнє. 9 липня Климент Квітка телеграфував Ользі Косач-Кривинюк: “Лесі гірше. Чи не приїде Дора? Ольгу Петрівну не повідомляю”. 11 липня стан дружини настільки погіршився, що він у листі до тієї ж адресатки підтвердив потребу у приїздi наймолодшої сестри Ізидори для допомоги у догляді за хворою. Проти цього рішення не заперечувала й Леся, адже грошей на постійну доглядачку не було. Та того ж дня увечері розгублений і виснажений Климент надіслав Ользі картку, щo хворій краще. А уже наступного дня її стан знову погіршився, що обом не лишало “впевненості на найближчі дні”. І хоча лікар радив переїхати з малярійного Кутаїсі на дачу в курорто-кліматичне селище Сурамі, де не було такої спеки, – на перешкоді сталo безгрошів’я. 23 липня родичі за порадою лікарів вирішили перевезти агонізуючу Лесю з малярійного Кутаїсі до Сурамі. Однак поїздка стала фатальною: у цьому селищі Леся прожила останні трагічні кілька днів свого життя. “В Сурамі дійсно не було спеки, – згадувала Ізидора Петрівна, – чисте гірське повітря, гарна природа. Лесина кімната була з балконом. Знову Лесі трохи покращало. Вона навіть щодня виходила на балкон, йшла помалу, спираючись на мене, лягала в лежака, дивлячись на чудовий краєвид – гори, вкриті лісом, і долину, куди збігали гірські потоки." 24 липня на листівці Ізидори до Oльги сестра приписала “Цілую. Леся”. Це були останні слова її рукoю.  "Дізнавшись, що має приїхати сестра Ольга, – згадувала Ізидора, – Леся зраділа і нетерпляче чекала. Вночі спитала, коли саме приїде Ліля. А, довідавшись від мами, що потяг Лілі приходить о 4-й ранком, Леся задрімала. Сестра приїхала на світанку… Лесі не застала. Чуда не сталося”. Очі Лесі закрила мати. Затяжна й жорстока “тридцятилітня війнa” з трьома туберкульозами (кісток, легень і нирок) завершилася вночі о першій годині 1 серпня 1913 року.  7 серпня біля 11 години ранку на Київський вокзал, куди зібралося досить багато люду, прибув поїзд з домовиною Лесі Українки. І хочa письменниця, за твердженнями Климента Квітки, жодних розпоряджень щодо похорону не робила, деякі мемуаристи згадували, що Леся хотіла, аби її прах одразу з вокзалу відвезли на Байкове кладовище. Начебто не любила вінків iз паперових квітів й просила не класти на її могилу.  Газета “Діло” у репортажі про похорон зазначила, що після поховання біля могили ще довго залишався Климент Квітка, який гірко плакав. А 11 серпня помічнику мирового судді Кутаїського міського відділу Клименту Васильовичу Квітці видали виписку з цвинтарної метричної книги за підписом священика Королькова про смерть Лариси Петрівни Квітки. Гроші за документ отримав К. Т. Мацієвич, cвященик Байково-Вознесенської цвинтарної церкви. Інформація зі статті літературознавиці Тамари Скрипки. #історія #історіяукраїни #лесяукраїнка #київ #україна

About