#авторськийвірш #ОксанаІванюк ##віршіпрокохання #віршіукраїнською #думкивголос О п‘ятій ранку… Жила колись принцеса у палаці, Що діставав за хмарами верхи Читала книги, малювала пензлем, І плавала на інший бік ріки… І поруч з нею жив собі Дракончик, Твердий характер, шрами від боїв В місцевих бійках був усім відомий, Мов запальничка - хамства не терпів… І у палаці сидячи Принцеса Чекала Принца, що її спасе, Заради неї три відважних вчинка, Він зробить і з собою відвезе… Вона йому писала: « Я - чекаю, Моя надія, приїзджай, спасай…» Він відповів: «Наразі не встигаю - Бо на сьогодні маю купу справ…» Збігає день, та він не приїзджає… От вже і тиждень йде під три чорти… Та він на те, здається, не зважає, Лиш у Фейсбук скидаються пости… Там на коні тримаючись за збрую І спис блестить в накачаній руці… Тіло Геракла, усмішка від Бога…. Жінки залайкали усі його пости… А в неї розпач, як так з нею сталось, Коли твій лицар, принц, та майже бог Чомусь не діяв… Все лиш обіцялось… Але насправді то був лише блеф… Депресія Красунечку накрила, Та тут Дракон сказав її : « Мала, Пошли його до біса… й полетіли… Там, на горі, нескошена трава, Там сонце прокидається о п‘ятій, Там вітер поміж сосен так свистить, І є там життя … реальне… Й політати ти зможеш… Ну ж бо… На крило… Лети… *** Мої Красунечки, замріяні Принцеси, Що начиталися романтики й казок… Не варті принци ваших компліментів, Ваших надій і ваших всіх безсонь… Бо ті Дракони, що живуть довкола, Іноді в шрамах й дихають вогнем, Самі надійні, в них потужні крила, І серце, що зігріє і спасе… Ми іноді чекаємо на диво… А потім розуміємо усе… О п‘ятій ранку… На горі… Укриті крилом Дракона, Що лікує все… Оксана Іванюк - @123454321oks