ЕВГЕНІЙ :
Я того болю наївся на три житті вперед. П'ять років кохав і довіряв людині, яка за лічені секунди, перевернула моє життя, плани і мрії на спільне майбутнє. Не знав куди себе діти, кричав як навіжений, збивав кулаки об стіни, пережив нервовий зрив, почало випадати волосся. Сміявся на людях, а вдома ревів як маленький хлопчик. І головне, не міг відпустити, хоч і розумів що мене вже в її житті немає. Не міг переключитись ні на кого іншого, тому через довгий проміжок часу, сам прийшов за коханням знову( це принизливо, але розум не працював тоді). Мені дали надію, почало приходити полегшення. Я повірив в ілюзію, що людина змінилась, та просто оступилась( з ким не буває ). Почали повертатись почуття і відносини і я втратив обачність. Через пів року, мені каже що хоче рухатись далі. Другий ніж в спину ледве не відправив мене до психіатричної лікарні, адже ледве не зійшов з розуму. На авто, було бажання різко викрутити кермо( навіть не думайте про це, блокуйте такі думки як можете). Зараз пройшов рік,стає трохи легше, але ще не повністю, намагаюсь весь час зайняти роботою, творчістю, спілкуванням з соціумом, почав по троху вилазити з кокона. Головне те що я свій урок засвої. Віру в людей і справжні стосунки ще не втратив, не всі однакові, ні чоловіки ні жінки. Скільки ще буде мене ковбасити, не знаю. Хай моя ситуація комусь стане прикладом, як робити або ні. Вірте в краще для себе і обіймаю тих, кому зараз погано.
2026-08-09 18:54:30