@vyzvolni_zmahannia: Донцов Д. Чи Росія є непоборна?(Січень 1950 р.) Політики, які дивляться тільки на поверхню подій, – перелякані поверхнею, простором Росії, мають її за непоборного велетня. Окрім цієї поверхні, на доказ наводять, очевидно, історичні факти: невдачу походу Наполеона. Перед ним – Карла Шведського, а по нім – Вільгельма і Гітлера. Факти є фактами, лише треба вміти їх пояснити. Відразу поставлю тезу, яку постараюся довести в цій короткій статті, або бодай показати, що її можна довести. Ця теза: причини успішності, з якою Московщині удавалося позбутися досі всякого наїзника, були не військово-стратегічної, а політичної натури. Візьмімо похід Карла Шведського проти Пєтра. Всупереч історикам російським і тим українським, які є під їх сугестією, – похід Карла ХІІ так само добре міг скінчитися перемогою шведів, як скінчився їх поразкою. Генерал Юнаків, у своїй капітальній праці про „Велику північну війну” (опублікованій у виданнях „Імператорського Воєнно-Істор. Об-ва” перед 1914 р.) – доводить, що інвазія Карла поставила була Московщину на край загибелі. Автор Оксфордської історії европейського Сходу твердить, що союз шведського короля з Мазепою – був єдиною його реальною політичною комбінацією. Але виправа не вдалася. Чому? тому, що їй на перешкоді стала короткозора політика европейських держав: по стороні Пєтра проти Швеції стали Данія і Польща. Цього було забагато для однієї Швеції... Два роки по Полтаві, дипломатії Гетьмана Пилипа Орлика вдається втягнути Туреччину у війну з царем Пєтром. На прутських степах царська армія, разом з Пєтром, була окружена турками і цареві нічого не лишалося – в нормальнім розвитку подій – як капітулювати і стати в’язнем Порти. Можна собі уявити, як такий безславний кінець Пєтрової кар’єри відбився б на долі Росії! Але сталося інакше: зваблений діямантами і жіночими чарами цариці Єкатєріни І, яка була при царі (вона була такою самою повією на троні, як і друга Єкатеріна), – везір прийняв викуп і випустив царя з його військом із певної катастрофи, лише змусивши підписати ганебний для Москви мир, який між іншим гарантував незалежність України, але якого потім Пєтрові і не снилося додержувати. Як у 1711, так у 1709 рр. не стратегічна неможливість розгрому Московщини врятувала її, а нефортунна політика державних мужів Заходу і Туреччини. Виросла ж Росія – після „смутнава врємєні” (від смерті Івана Грізного до 1613 р.) також завдяки політичній нерішучості Заходу: вже за Івана Грізного не бракувало голосів перестороги далекозорих – та, на жаль, осамітнених, політиків Заходу перед небезпекою розросту Московщини. Славний дюк Альба, вже в 1571 р. упоминав німецькі імперські Стани не посилати артилерії і взагалі модерного узброєння москалям, бо – казав – „коли московський цар сприйме всі новини воєнної техніки, він стане сильнішим ворогом, грізнішим не тільки для Німеччини, а й для всього Заходу”. Але Заходові важніше було гандлювати нині, ніж думати про завтрашню небезпеку. Так само, в ті самі часи, не брало зі сторони чужинців, що довго служили в „опричниках” царя, детальних проектів інвазії на московське царство зі сторони Білого моря, щоб зруйнувати імперію царя, „одвічного ворога всього християнства і жахливого тирана”. Один автор такого проекту інвазії Московщини дораджував навіть, як зібрати потрібну для того армію: так, як у наші часи роблять не раз большевики (В Еспанії, в Греції) – а саме: створити міжнародний корпус із маси безпритульних вояків, які, в наслідок тодішніх війн, безпритульними масами блукали по просторах західньої Европи. Але ні ці проекти, ні перестороги дюка Альби, не зробили в Европі популярною ідею боротися з загрозою московського наїзду. Так само, як не дуже вплинули на російську політику Европи перестороги і дипломатична акція екзильного Гетьмана Пилипа Орлика. Похід Наполеона не вдався, але – як твердять деякі історики Заходу – не через стратегічні причини.

Vyzvolni zmahannia

Open In TikTok:

Region: UA

Saturday 29 August 2026 16:02:23 GMT