@spakhoakimnga:

Khoa Kim Nga Spa

Open In TikTok:

Region: VN

Wednesday 02 September 2026 00:59:19 GMT

478

97

4

3

Music

Download

No Watermark .mp4 (2.03MB) No Watermark(HD) .mp4 (2.03MB) Watermark .mp4 (2.29MB) Music .mp3

Comments

Phieubat :

🥰🥰🥰 Nhất dáng

2026-09-02 01:04:47

0

XNK NÔNG SẢN :

Rất tuyệt

2026-09-02 01:11:15

0

Hoài Thanh :

tuyệt

2026-09-02 01:10:23

0

Thai.ty 73 :

🥰🥰🥰

2026-09-02 01:05:31

0

To see more videos from user @spakhoakimnga, please go to the Tikwm homepage.

Other Videos

افضل مراوغ #ميسي🇦🇷 #ميسي #مسي #ليونيل_ميسي #ليونيل_ميسي_ساحر_كرة_القدم

افضل مراوغ #ميسي🇦🇷 #ميسي #مسي #ليونيل_ميسي #ليونيل_ميسي_ساحر_كرة_القدم

cùng nhà Đăng Khoa đi đãi tiệc 8 bàn tại Hưng Phú , Cái Răng #nauandangkhoa #tiktok #xh #cuoihoidangkhoa

cùng nhà Đăng Khoa đi đãi tiệc 8 bàn tại Hưng Phú , Cái Răng #nauandangkhoa #tiktok #xh #cuoihoidangkhoa

Badam Ki Qurbani Aur Pista Ki Galat Fehmi 💔😭 (Heartbreaking ended 💔😭 #creatorsearchinsights #sadstory #emotional #story #viral

Badam Ki Qurbani Aur Pista Ki Galat Fehmi 💔😭 (Heartbreaking ended 💔😭 #creatorsearchinsights #sadstory #emotional #story #viral

#malitiktok🇲🇱

#malitiktok🇲🇱

Гефест зрозумів, що людство зайшло надто далеко, коли побачив напис на коробці: P1-SUN. Він перечитав. Потім ще раз. Бог кузні. Син Зевса. Особисто кував обладунки Ахілла. Робив зброю, через яку міста ставали історичними довідками. Тепер стояв у невеликій майстерні десь під Києвом, між 3D-принтером, коробкою стяжок і чашкою з написом «Не чіпай, це Сергія». Начальник поклав перед ним технічну документацію. — Це P1-SUN. Гефест примружився. — Пісюн? — Неофіційно. Тиша. Десь пищав блок живлення. Гефест повільно поклав папку на стіл. — Я тисячі років вважав людей вершиною творіння. — Дарма. Начальник поклав другу папку. — D1L-Duck. Гефест не відкрив. — Ні. — Так. — Качка? — Ділдак. Гефест заплющив очі. У його кузні колись горів вогонь Етни. Циклопи били молотами так, що здригались гори. Тут Максим у худі паяв плату під лампою з «Епіцентру» й їв холодну піцу просто над кресленням. — А це що? — тихо спитав Гефест. — UEB-1. — Не показуйте. Йому показали. Перші два дні він усіх зневажав. Бронза була чесною. Залізо — зрозумілим. Меч мав лезо. Спис мав вістря. Якщо зброя називалася «Гнів Ареса», вона хоча б не виглядала як роутер, який пережив розлучення. А тут на столах лежали дроти. Антени. Плати. Корпуси, надруковані пластиком. Скотч. Термоклей. І речі з назвами, які в давній Греції не дозволили б вимовляти при дітях. Гефест дивився на це з тією самою огидою, з якою коваль дивиться на людину, що ремонтує молот ізоляційною стрічкою. Потім почалася тривога. Телефони одночасно пискнули. Ніхто не встав. Максим відкрив моніторинг. — Шахеди. За вікном ніч була чорна й густа. Десь далеко коротко загуркотіло. Потім ще раз. Сухо. Глухо. У небі запрацювало ППО. Гефест підняв голову. Так звучав бій. Він це знав. Але ніхто навколо не вдягав обладунки. Сергій допивав каву. Максим дивився на карту. Дівчина за сусіднім столом крутила викруткою маленький корпус. — Летить на нас? — спитала вона. — Поки ні. — Добре. І продовжила паяти. Через десять хвилин десь далеко бухнуло так, що в стакані здригнулася кава. Гефест мовчки дивився на людей. Колись перед битвою йому приносили золото. Срібло. Небесну мідь. Просили викувати щось, про що співатимуть поети. Тут Максим підсунув йому деталь. — Гефесте, тут посадка гуляє на пів міліметра. — І? — Треба, щоб не гуляла. — Це вся постановка задачі? — Ага. Гефест узяв деталь. Через двадцять хвилин вона вже не гуляла. Максим покрутив її в руках. — Йоб твою мать. Гефест ледь помітно випростав плечі. На третій день він перестав питати, чому бойова система називається так, ніби її придумали троє студентів о четвертій ранку. На четвертий — сам переробив кріплення. На п’ятий посварився з конструктором через товщину стінки. На шостий уперше сказав: — Дайте нормальний молоток. Йому дали молоток із «Аврори». Гефест подивився на нього. Потім на Сергія. — Ви перемогли Персію цим? — Ні. Цим ми вчора шафу збирали. Під вечір знову завила тривога. Світло мигнуло. Генератор підхопив майстерню низьким дизельним гарчанням. Десь у темряві працювало ППО. На столі лежала недоїдена половина батончика. Поряд — викрутка. Паяльник. І корпус P1-SUN. Максим не відривався від ноутбука. — Гефесте, притримай. — Що? — Пісюн. Пауза. Колись бог вогню кинув би людину в кратер за менше. Гефест подивився на корпус. На плату. На карту повітряної тривоги у кутку монітора. На тріснуту чашку з холодною кавою. Потім мовчки притримав. — Так? Максим припаяв контакт. — Ідеально. Гефест кивнув. Десь над містом знову глухо бахнуло. Він навіть не підняв голови. — А Ділдак де? Максим повільно усміхнувся. — На випробуваннях. Гефест простягнув руку. — Коли повернеться — несіть сюди. — Навіщо? Бог кузні взяв молоток з «Аврори». — Там кріплення — гівно. #чорнийгумор #настрійдня #українськідумки #сатира #motivation

Гефест зрозумів, що людство зайшло надто далеко, коли побачив напис на коробці: P1-SUN. Він перечитав. Потім ще раз. Бог кузні. Син Зевса. Особисто кував обладунки Ахілла. Робив зброю, через яку міста ставали історичними довідками. Тепер стояв у невеликій майстерні десь під Києвом, між 3D-принтером, коробкою стяжок і чашкою з написом «Не чіпай, це Сергія». Начальник поклав перед ним технічну документацію. — Це P1-SUN. Гефест примружився. — Пісюн? — Неофіційно. Тиша. Десь пищав блок живлення. Гефест повільно поклав папку на стіл. — Я тисячі років вважав людей вершиною творіння. — Дарма. Начальник поклав другу папку. — D1L-Duck. Гефест не відкрив. — Ні. — Так. — Качка? — Ділдак. Гефест заплющив очі. У його кузні колись горів вогонь Етни. Циклопи били молотами так, що здригались гори. Тут Максим у худі паяв плату під лампою з «Епіцентру» й їв холодну піцу просто над кресленням. — А це що? — тихо спитав Гефест. — UEB-1. — Не показуйте. Йому показали. Перші два дні він усіх зневажав. Бронза була чесною. Залізо — зрозумілим. Меч мав лезо. Спис мав вістря. Якщо зброя називалася «Гнів Ареса», вона хоча б не виглядала як роутер, який пережив розлучення. А тут на столах лежали дроти. Антени. Плати. Корпуси, надруковані пластиком. Скотч. Термоклей. І речі з назвами, які в давній Греції не дозволили б вимовляти при дітях. Гефест дивився на це з тією самою огидою, з якою коваль дивиться на людину, що ремонтує молот ізоляційною стрічкою. Потім почалася тривога. Телефони одночасно пискнули. Ніхто не встав. Максим відкрив моніторинг. — Шахеди. За вікном ніч була чорна й густа. Десь далеко коротко загуркотіло. Потім ще раз. Сухо. Глухо. У небі запрацювало ППО. Гефест підняв голову. Так звучав бій. Він це знав. Але ніхто навколо не вдягав обладунки. Сергій допивав каву. Максим дивився на карту. Дівчина за сусіднім столом крутила викруткою маленький корпус. — Летить на нас? — спитала вона. — Поки ні. — Добре. І продовжила паяти. Через десять хвилин десь далеко бухнуло так, що в стакані здригнулася кава. Гефест мовчки дивився на людей. Колись перед битвою йому приносили золото. Срібло. Небесну мідь. Просили викувати щось, про що співатимуть поети. Тут Максим підсунув йому деталь. — Гефесте, тут посадка гуляє на пів міліметра. — І? — Треба, щоб не гуляла. — Це вся постановка задачі? — Ага. Гефест узяв деталь. Через двадцять хвилин вона вже не гуляла. Максим покрутив її в руках. — Йоб твою мать. Гефест ледь помітно випростав плечі. На третій день він перестав питати, чому бойова система називається так, ніби її придумали троє студентів о четвертій ранку. На четвертий — сам переробив кріплення. На п’ятий посварився з конструктором через товщину стінки. На шостий уперше сказав: — Дайте нормальний молоток. Йому дали молоток із «Аврори». Гефест подивився на нього. Потім на Сергія. — Ви перемогли Персію цим? — Ні. Цим ми вчора шафу збирали. Під вечір знову завила тривога. Світло мигнуло. Генератор підхопив майстерню низьким дизельним гарчанням. Десь у темряві працювало ППО. На столі лежала недоїдена половина батончика. Поряд — викрутка. Паяльник. І корпус P1-SUN. Максим не відривався від ноутбука. — Гефесте, притримай. — Що? — Пісюн. Пауза. Колись бог вогню кинув би людину в кратер за менше. Гефест подивився на корпус. На плату. На карту повітряної тривоги у кутку монітора. На тріснуту чашку з холодною кавою. Потім мовчки притримав. — Так? Максим припаяв контакт. — Ідеально. Гефест кивнув. Десь над містом знову глухо бахнуло. Він навіть не підняв голови. — А Ділдак де? Максим повільно усміхнувся. — На випробуваннях. Гефест простягнув руку. — Коли повернеться — несіть сюди. — Навіщо? Бог кузні взяв молоток з «Аврори». — Там кріплення — гівно. #чорнийгумор #настрійдня #українськідумки #сатира #motivation

About

Robot
API

Legal

Privacy Policy