@0scar262: #CapCut#Buenos días #Feliz y bendecido Domingo 🙏🇻🇪🤠🪉🎶👏#parati

Oscar Antonio
Oscar Antonio
Open In TikTok:
Region: VE
Sunday 06 September 2026 05:10:40 GMT
9330
407
14
431

Music

Download

Comments

dayriscabeza
dayris :
🙏
2026-09-06 05:57:16
1
juancordova482
juancordova245 :
buenos Díaz mi dios gracias por un nuevo día gracias amén amén
2026-09-06 09:16:29
0
leonardo_24salcedo
Leonardo Salcedo :
qué bonito
2026-09-06 07:23:56
0
lornamartinez662
Lorna Martinez :
😇😇🥰🥰🥰🥰
2026-09-06 09:42:14
0
user1886063704083
LuisAlf :
🥰🥰🥰
2026-09-06 09:33:32
0
armind_712
Armind💖❤ :
👍🏻👍🏻👍🏻
2026-09-06 05:14:52
1
alexis.colmenares944
"C🫡L@l3x"👋 :
🥰🥰🥰
2026-09-06 09:22:59
0
esilva_63
esilva_63 :
🙏🙏🙏🙏
2026-09-06 08:27:17
0
alirodriguez546
ali :
❤️❤️❤️
2026-09-06 05:54:33
1
To see more videos from user @0scar262, please go to the Tikwm homepage.

Other Videos

Чотири вершники Апокаліпсису застрягли в заторі на мосту Патона. Війна лузав насіння у прочинене вікно вже третю жменю, спльовуючи лушпиння з такою зосередженістю, ніби особисто винен у всьому, але бухгалтерія досі не прислала акт виконаних робіт. Лушпиння сипалося на бронежилет. Він не струшував — руки були зайняті. Смерть сидів за кермом. Коса лежала між сидіннями й упиралася Голоду в коліно. На навігаторі червоним горіло: «До кінця світу — 18 хв. Затримка через ДТП — 47 хв.» — Технічно, — сказав Смерть, — світ закінчиться раніше, ніж ми доїдемо. — Без нас? — Київ. Це пояснювало багато. Голод сидів ззаду й їв шаурму, куплену на заправці перед мостом.  Соус тік по пальцях.  Він злизував його мовчки, дуже зосереджено, бо плащ був один. Салон повільно наповнювався запахом часнику.  Апокаліпсис пахнув соусом і дешевим освіжувачем «океан». — Будеш? — спитав Голод. — Я Війна. — Я питаю, будеш шаурму. Війна не відповів. — Ти взагалі серйозно? — Смерть глянув у дзеркало. — Ти Голод. — Я профільний спеціаліст, а не довбойоб. Чума нахилилася вперед і прочитала склад на обгортці. — Майонезний соус, капуста, курятина. Підняла брову. — Курятина.  Двісті вісімдесят гривень. Це вже частково моя робота. Голод перестав жувати. — Не починай. Десь у хвості затору хтось натиснув клаксон. Один сигнал. Потім другий. За десять секунд міст загув сотнями машин — усі раптом згадали древній київський ритуал: якщо достатньо довго сигналити тому, хто попереду, асфальт розступиться. Війна перехилився через Смерть і теж натиснув на клаксон. — А ти куди? — спитав Смерть, не повертаючи голови. — Не знаю. Але хай знають. Він відкинувся назад. — Я, блядь, за цей час два царства знести можу. — Не можеш. — Чого? — Ремонт дороги. Попереду з маршрутки виліз водій — подивитися, чому ніхто не їде.  Повернувся за хвилину. — Аварія. Війна пожвавився. — Серйозна? — Та ні. Два дебіли дзеркалами зачепились. Війна розчаровано затягнувся. Чума тим часом гортала телефон. — О. Ми вже в новинах. — Де? Вона показала екран.  У місцевому телеграм-каналі висіла фотографія їхньої машини. Підпис: «На Патона знову якісь дивні особи. Можливо, зйомки. Об'їжджайте через Дарницький.» Дві тисячі коментарів. Перший: «Що за шаурма в мужика зліва?» Другий: «Патона СТОЇТЬ!!! Хто їх сюди пустив?!» Третій: «А приліт це часом не вони?» Війна затягнувся так глибоко, що сигарета згоріла до фільтра. — Я спалю це місто. Смерть навіть не підняв очей. — Стояв учора на Південному? Війна мовчки прикурив наступну. За вікном Дніпро блищав жирною чорною смугою.  Десь над іншим берегом тягнувся дим.  Десь у телефоні коротко пискнула повітряна тривога. Вдалині глухо бухнуло. Ніхто в заторі навіть не повернув голови. Чума збільшила карту двома пальцями. — Пишуть, приліт. Війна пожвавився вдруге. — Нарешті. Хоч щось по роботі. Де? — На тому березі. Пауза. Усі четверо подивилися вперед. На нескінченний ряд червоних стоп-сигналів. Смерть важко видихнув. — Не встигнемо. Війна дістав телефон. Екран був тріснутий у кутку. Відкрив чат «Апокаліпсис» і показав. Смерть примружився. «ЗБІР 18:00. ЛОКАЦІЯ БУДЕ ПІЗНІШЕ.» Нижче — двадцять сім повідомлень. Антихрист: «Ви де.» Антихрист: «Люди зібрались.» Антихрист: «Я вже промову почав.» Антихрист: «Хтось взагалі їде?» І останнє, від нього ж: «Всьо. Перенесли на завтра.» Війна дивився в екран. Потім ще раз. Провів пальцем угору. Назад. Наче десь між смайликом і чиїмось котом могла лежати інша версія реальності. — Коли це написали? — Сорок хвилин тому, — сказав Смерть. У Війни сіпнулося око. — А сказати? — Ти вимкнув звук. — Бо ви кидаєте меми. — Там був хороший мем. Попереду нарешті рушив білий бус. Усі четверо одночасно випрямилися. Бус проїхав метрів сім і знову став. Смерть подивився на навігатор. «Маршрут перебудовано. 1 год 12 хв.» На панелі загорілася лампочка бензину. Телефон Смерті блимнув: 3%.  Усі четверо дивляться вперед. На нескінченний ряд стоп-сигналів. Смерть важко видихає. Війна стягнув шолом і потер обличчя. — А може ну його? #гуморукраїнською #україна #настрійдня #чорнийгумор #українськідумки
Чотири вершники Апокаліпсису застрягли в заторі на мосту Патона. Війна лузав насіння у прочинене вікно вже третю жменю, спльовуючи лушпиння з такою зосередженістю, ніби особисто винен у всьому, але бухгалтерія досі не прислала акт виконаних робіт. Лушпиння сипалося на бронежилет. Він не струшував — руки були зайняті. Смерть сидів за кермом. Коса лежала між сидіннями й упиралася Голоду в коліно. На навігаторі червоним горіло: «До кінця світу — 18 хв. Затримка через ДТП — 47 хв.» — Технічно, — сказав Смерть, — світ закінчиться раніше, ніж ми доїдемо. — Без нас? — Київ. Це пояснювало багато. Голод сидів ззаду й їв шаурму, куплену на заправці перед мостом. Соус тік по пальцях. Він злизував його мовчки, дуже зосереджено, бо плащ був один. Салон повільно наповнювався запахом часнику. Апокаліпсис пахнув соусом і дешевим освіжувачем «океан». — Будеш? — спитав Голод. — Я Війна. — Я питаю, будеш шаурму. Війна не відповів. — Ти взагалі серйозно? — Смерть глянув у дзеркало. — Ти Голод. — Я профільний спеціаліст, а не довбойоб. Чума нахилилася вперед і прочитала склад на обгортці. — Майонезний соус, капуста, курятина. Підняла брову. — Курятина. Двісті вісімдесят гривень. Це вже частково моя робота. Голод перестав жувати. — Не починай. Десь у хвості затору хтось натиснув клаксон. Один сигнал. Потім другий. За десять секунд міст загув сотнями машин — усі раптом згадали древній київський ритуал: якщо достатньо довго сигналити тому, хто попереду, асфальт розступиться. Війна перехилився через Смерть і теж натиснув на клаксон. — А ти куди? — спитав Смерть, не повертаючи голови. — Не знаю. Але хай знають. Він відкинувся назад. — Я, блядь, за цей час два царства знести можу. — Не можеш. — Чого? — Ремонт дороги. Попереду з маршрутки виліз водій — подивитися, чому ніхто не їде. Повернувся за хвилину. — Аварія. Війна пожвавився. — Серйозна? — Та ні. Два дебіли дзеркалами зачепились. Війна розчаровано затягнувся. Чума тим часом гортала телефон. — О. Ми вже в новинах. — Де? Вона показала екран. У місцевому телеграм-каналі висіла фотографія їхньої машини. Підпис: «На Патона знову якісь дивні особи. Можливо, зйомки. Об'їжджайте через Дарницький.» Дві тисячі коментарів. Перший: «Що за шаурма в мужика зліва?» Другий: «Патона СТОЇТЬ!!! Хто їх сюди пустив?!» Третій: «А приліт це часом не вони?» Війна затягнувся так глибоко, що сигарета згоріла до фільтра. — Я спалю це місто. Смерть навіть не підняв очей. — Стояв учора на Південному? Війна мовчки прикурив наступну. За вікном Дніпро блищав жирною чорною смугою. Десь над іншим берегом тягнувся дим. Десь у телефоні коротко пискнула повітряна тривога. Вдалині глухо бухнуло. Ніхто в заторі навіть не повернув голови. Чума збільшила карту двома пальцями. — Пишуть, приліт. Війна пожвавився вдруге. — Нарешті. Хоч щось по роботі. Де? — На тому березі. Пауза. Усі четверо подивилися вперед. На нескінченний ряд червоних стоп-сигналів. Смерть важко видихнув. — Не встигнемо. Війна дістав телефон. Екран був тріснутий у кутку. Відкрив чат «Апокаліпсис» і показав. Смерть примружився. «ЗБІР 18:00. ЛОКАЦІЯ БУДЕ ПІЗНІШЕ.» Нижче — двадцять сім повідомлень. Антихрист: «Ви де.» Антихрист: «Люди зібрались.» Антихрист: «Я вже промову почав.» Антихрист: «Хтось взагалі їде?» І останнє, від нього ж: «Всьо. Перенесли на завтра.» Війна дивився в екран. Потім ще раз. Провів пальцем угору. Назад. Наче десь між смайликом і чиїмось котом могла лежати інша версія реальності. — Коли це написали? — Сорок хвилин тому, — сказав Смерть. У Війни сіпнулося око. — А сказати? — Ти вимкнув звук. — Бо ви кидаєте меми. — Там був хороший мем. Попереду нарешті рушив білий бус. Усі четверо одночасно випрямилися. Бус проїхав метрів сім і знову став. Смерть подивився на навігатор. «Маршрут перебудовано. 1 год 12 хв.» На панелі загорілася лампочка бензину. Телефон Смерті блимнув: 3%. Усі четверо дивляться вперед. На нескінченний ряд стоп-сигналів. Смерть важко видихає. Війна стягнув шолом і потер обличчя. — А може ну його? #гуморукраїнською #україна #настрійдня #чорнийгумор #українськідумки

About