@litera.zno:

orbital_fm :

Суть у тому, що тоді ще не існувало самої категорії «гомосексуальна людина», тому палка емоційна близькість між друзями однієї статі не викликала підозр. Історики (Ліліан Фадерман і Керол Сміт-Розенберг щодо жінок, Ентоні Ротундо щодо чоловіків) називають це «романтичною дружбою». У листах траплялися звернення на кшталт «моя люба», «серце моє», зізнання, що без друга чи подруги не прожити, обійми, поцілунки, спільне ліжко, обіцянки вірності. Усе це вважалося респектабельним і навіть свідченням глибокої душі. Культ почуттів у романтизмі це підсилював. А жінки з освічених родин, які жили в доволі відокремленому від чоловіків світі, часто саме з подругами мали найглибші емоційні зв'язки. Наприкінці XIX століття сексологи (Крафт-Ебінг, Гавелок Елліс, Гіршфельд) почали описувати гомосексуальність як окремий тип людини, а то й хворобу. Фуко казав, що саме тоді гомосексуаліст став «окремим видом». Відтоді та сама мова ніжності почала виглядати підозріло, і романтична дружба поступово зникла або сховалася. Ризики є з обох боків: можна побачити закодоване кохання в кожному листі, а можна впевнено заперечувати будь-яку еротику. Саме по собі формулювання нічого не доводить, тому дослідники шукають додаткові ознаки: спільне життя, відмову від шлюбу, ревнощі, власні міркування авторів про свої почуття. Саме так, з урахуванням контексту, феміністична критика й перечитує листи Кобилянської.

Pivnichna fialka :

дуже цікаво, дякую

angeliiwx :

Послухавши ваші розповіді стає зрозуміліше щодо деяких тем і навіть дуже цікаво хоч раніше так не думала

МИРОСЛАВА🫦 :

Прикольно

Elzbieta :

В@нд@лк@ :

ми всі заслуговуємо на сонячне світло!!

kostenko___1 :

d1m1try_1 :

чисто Ольга Кобилянська

Оксана :

😁😁😁