@.rozetka468: Число Грэма (англ. Graham's number) — гигантское число, которое является верхней границей для решения определённой проблемы в теории Рамсея. Является некоторой очень большой степенью тройки, которая записывается с помощью нотации Кнута. Названо в честь Рональда Грэма. Оно стало известно широкой публике после того, как Мартин Гарднер описал его в своей колонке «Математические игры» в журнале Scientific American в ноябре 1977 года, где было сказано: «В неопубликованном доказательстве Грэм недавно установил границу настолько большую, что ей принадлежит рекорд как наибольшему числу, когда-либо использовавшемуся в серьёзном математическом доказательстве». В 1980 году Книга рекордов Гиннесса повторила утверждения Гарднера, ещё больше подогрев интерес публики к этому числу. Число Грэма в невообразимое количество раз больше, чем другие хорошо известные большие числа, такие, как гугол, гуголплекс и даже больше, чем число Скьюза и число Мозера. Вся наблюдаемая вселенная слишком мала для того, чтобы вместить в себя обыкновенную десятичную запись числа Грэма (предполагается, что запись каждой цифры занимает по меньшей мере объём Планка). Даже степенные башни вида a b c ⋅ ⋅ ⋅ {\displaystyle a^{b^{c^{\cdot ^{\cdot ^{\cdot }}}}}} бесполезны для этой цели (в том же смысле), хотя это число и может быть записано с использованием рекурсивных формул, таких, как нотация Кнута или эквивалентных, что и было сделано Грэмом. Последние 500 цифр числа Грэма — это[источник не указан 846 дней] ...02425950695064738395657479136519351798334535362521 43003540126026771622672160419810652263169355188780 38814483140652526168785095552646051071172000997092 91249544378887496062882911725063001303622931916080 25459461494578871427832350829242102091825896753560 43086993801689249889268099510169055919951195027887 17830837018340236474548882222161573228010132974509 27344594504343300901096928025352751833289884461508 94042482650181938515625357963996189939679054966380 03222348723967018485186439059104575627262464195387. В современных математических доказательствах иногда встречаются числа, ещё много бо́льшие, чем число Грэма, например, в работе с конечной формой Фридмана в теореме Краскала — так называемое TREE(3).#я_отказываюсь_от_тебя #пиздец #вовсетяжкие #пацаны #theboys #homelander

AMD Xeon i5 5600ti
AMD Xeon i5 5600ti
Open In TikTok:
Region: US
Tuesday 09 June 2026 17:23:57 GMT
233049
27535
809
17583

Music

Download

Comments

eblan4ik.228
§burmalda§ :
2026-06-10 19:07:34
4611
gentelman519
самый главный выблядок тт :
ну так я фанат хоумлендера,а не энтони старра
2026-06-11 08:27:23
1182
fggglololo0
scp-001 :
старлайтеры были правы
2026-06-10 10:46:21
8226
vasy7748
Vasy :
А я ведь доверял тебе
2026-06-10 21:38:05
639
powerdrish90
Регулус :
хоум такой типа:
2026-06-10 20:53:14
154
romanalib95
😈 :
с начала лета, я все больше и больше разочаровываюсь в своих кумирах🫩
2026-06-11 05:07:53
155
anakin.1914
Houmlander :
Кого ж я на аву вчера поставил епт...
2026-06-11 00:44:08
664
i_am_is_emo_farlands
user79560149635 :
так он теперь герой а не злодей
2026-06-11 10:20:12
11
turnefis3
Turnefis :
не верьте, это ии
2026-06-11 02:58:40
61
planeta679
planeta :
я думал он герой
2026-06-11 02:37:22
88
mewwuro
mewuro :
ну вот будем честны, кому на это не пoxyй, ничего страшного в этом нет
2026-06-10 16:32:18
337
depresivniy_killer
🍡Неуравновешенный псих🍥 :
После этого поста появилось уважение к нему
2026-06-11 12:30:09
6
elfizlx
goatiss :
2026-06-10 23:11:25
36
svagmeepo
. :
бутчер был героем
2026-06-11 09:30:04
46
bam.bam9122
Bam Bam :
Можно понять Бутчера
2026-06-11 20:09:51
36
user2361807880388
user2361807880388 :
И чё
2026-06-10 20:33:11
127
wqzcwx
⬛️🟨⬜️𐔥ᥣᥱᥕᥲᥒᥴᥱ⬛️🟨⬜️ :
почему вам не похуй
2026-06-11 12:59:46
11
pararara99999
Кедровыеорешки🆘 :
поэтому я был за звёздочку
2026-06-10 13:54:40
56
To see more videos from user @.rozetka468, please go to the Tikwm homepage.

Other Videos

— Артуре Марковичу, ви ще не закінчуєте? — обережно просунула голову в кабінет Леся, наша прибиральниця. Поглянув на годинник — шоста вечора. Щось я справді засидівся, як для суботи. Аж ніяково перед Лесею — їй же теж довелося чекати через мене. — Вже йду, — відповів з усмішкою. — Я останній, так? — Як завжди, — усміхнулася вона у відповідь. Зібравши речі, я побажав їй хороших вихідних та вийшов з кабінету. Але, проходячи повз стіл своєї недопомічниці, пригальмував. Аврора… Моє проkляття та кара за всі життєві гріxи. І як тільки так сталося, що Всесвіт через стільки років знову нас звів? Чи, мабуть, правильніше буде сказати — зіштовхнув лобами. Просто аж не вірилося, що такі збіги взагалі можливі. Не вірилося, що Аврора Олексіївна — холодна відьmа, яка з особливим задоволенням псувала мені життя останній тиждень, — це та сама крихка дівчинка-першокурсниця з універу. Але це точно була вона. Варто було побачити її без макіяжу і в тих самих напівкруглих окулярах — й сумнівів не залишилося. Я аж застиг, як той ідіот, намагаючись усвідомити нову змінну в нашому й так складному рівнянні. А потім таки усвідомив і ледь не розсміявся вголос. Істерично. Тобто… я ж вже згадував, що в нас якась несумісність на рівні ДНК? От я знову в цьому й переконався. І проявилася вона, як виявилося, не зараз, а ще тоді, багато років тому. Просто в той момент я сплутав це патологічне несприйняття з інтересом. Що казати… молодий, дуrний був. Та облишимо лірику. Тут важливіше дещо інше. Наприклад те, що завдяки цьому відкриттю я нарешті зрозумів, чому Лаврецька так сміливо зі мною поводилася. Ні, велика роль тут, звісно, належить її вродженій безстрашності (чи дуrості — так і не визначився), але основна причина все ж в тому, що вона не забула нашу першу зустріч. Так-так… для неї я й досі залишався тим самим старшокурсником, який поцілyвав її серед темного коридору, а не клієнтом чи вже пізніше — босом. І що довше я про це думав, то більше переконувався, що таки дарма я вирішив залишити її в офісі, після того, як впізнав. Це було суто емоційне рішення (мені навіть трохи соромно це визнавати). Подумав, що Бог з нею, нехай працює, якщо хоче. Головне, аби в мої справи не лізла. Але жарт у тому, що їй і лізти не доводилося. Вона могла просто сидіти за своїм столом — і вже створювала в мене відчуття дискомфорту. Не знаю чим саме, але її присутність буквально фонила для мене на неприємній частоті. І цей її погляд, сповнений впертої непrиязні... неймовірно дратував. І кожного дня ставало лише гірше. Дійшло до того, що я вже навіть не хотів повертатися до себе в кабінет через її присутність поряд. #емоційнігойдалки #книгипрокохання #буктокукраїнською #рекомендаціїкниг #читатимодно
— Артуре Марковичу, ви ще не закінчуєте? — обережно просунула голову в кабінет Леся, наша прибиральниця. Поглянув на годинник — шоста вечора. Щось я справді засидівся, як для суботи. Аж ніяково перед Лесею — їй же теж довелося чекати через мене. — Вже йду, — відповів з усмішкою. — Я останній, так? — Як завжди, — усміхнулася вона у відповідь. Зібравши речі, я побажав їй хороших вихідних та вийшов з кабінету. Але, проходячи повз стіл своєї недопомічниці, пригальмував. Аврора… Моє проkляття та кара за всі життєві гріxи. І як тільки так сталося, що Всесвіт через стільки років знову нас звів? Чи, мабуть, правильніше буде сказати — зіштовхнув лобами. Просто аж не вірилося, що такі збіги взагалі можливі. Не вірилося, що Аврора Олексіївна — холодна відьmа, яка з особливим задоволенням псувала мені життя останній тиждень, — це та сама крихка дівчинка-першокурсниця з універу. Але це точно була вона. Варто було побачити її без макіяжу і в тих самих напівкруглих окулярах — й сумнівів не залишилося. Я аж застиг, як той ідіот, намагаючись усвідомити нову змінну в нашому й так складному рівнянні. А потім таки усвідомив і ледь не розсміявся вголос. Істерично. Тобто… я ж вже згадував, що в нас якась несумісність на рівні ДНК? От я знову в цьому й переконався. І проявилася вона, як виявилося, не зараз, а ще тоді, багато років тому. Просто в той момент я сплутав це патологічне несприйняття з інтересом. Що казати… молодий, дуrний був. Та облишимо лірику. Тут важливіше дещо інше. Наприклад те, що завдяки цьому відкриттю я нарешті зрозумів, чому Лаврецька так сміливо зі мною поводилася. Ні, велика роль тут, звісно, належить її вродженій безстрашності (чи дуrості — так і не визначився), але основна причина все ж в тому, що вона не забула нашу першу зустріч. Так-так… для неї я й досі залишався тим самим старшокурсником, який поцілyвав її серед темного коридору, а не клієнтом чи вже пізніше — босом. І що довше я про це думав, то більше переконувався, що таки дарма я вирішив залишити її в офісі, після того, як впізнав. Це було суто емоційне рішення (мені навіть трохи соромно це визнавати). Подумав, що Бог з нею, нехай працює, якщо хоче. Головне, аби в мої справи не лізла. Але жарт у тому, що їй і лізти не доводилося. Вона могла просто сидіти за своїм столом — і вже створювала в мене відчуття дискомфорту. Не знаю чим саме, але її присутність буквально фонила для мене на неприємній частоті. І цей її погляд, сповнений впертої непrиязні... неймовірно дратував. І кожного дня ставало лише гірше. Дійшло до того, що я вже навіть не хотів повертатися до себе в кабінет через її присутність поряд. #емоційнігойдалки #книгипрокохання #буктокукраїнською #рекомендаціїкниг #читатимодно

About