@studioepic2.0: 🗣️ José Álvarez: "BERNARDO SILVA SERÁ JUGADOR del BARCELONA en el mes de JULIO." 🤣🤣🤣🤣🤣🤣🤣🤣🤣🤣🤣🤣🤣

ESTUDIOEPIC2.0
ESTUDIOEPIC2.0
Open In TikTok:
Region: ES
Thursday 11 June 2026 21:13:42 GMT
171941
7122
21
2825

Music

Download

Comments

rufinasantiago07
fina santiago :
ya no se puede aguantar más 😂😂😂😂😂
2026-06-11 21:52:20
157
lolo_abreu_
L@ :
etiqueten a j jorge tel suv normal este
2026-06-11 21:25:05
47
jess.alberto.rome2
j.a.r.c :
q pena de tío
2026-06-11 21:45:10
39
user8161441561849
titoloe :
si sabéis los jugadores solo quieren ir Madrid payaso
2026-06-12 11:23:58
0
rufinasantiago07
fina santiago :
qu
2026-06-11 21:50:17
6
rufinasantiago07
fina santiago :
2026-06-11 21:51:48
10
josejuanmoralesbatista
Jose Juan Morales Ba :
jabali walker no da una 😂😂😂😂😂😂😂
2026-06-11 23:04:47
22
antoniochincollav2
nono antoniochincollav2 :
Jabalí Walker deja de hacer el ridículo 😁😁
2026-06-12 05:09:13
5
studioepic2.0
ESTUDIOEPIC2.0 :
STUDIOEPIC2.0 LO VUELVE A PETAR EN REDES
2026-06-12 12:14:22
0
teresasanchez915
Teresa Sanchez 🇪🇦 :
🤣🤣🤣
2026-06-11 21:59:37
2
esperancita1962
esperancita1962 :
🤣🤣🤣🤣🤣
2026-06-11 21:45:24
2
muradmohamedziyan
Murad Mohamed Ziyani :
🤣🤣🤣🤣
2026-06-11 21:32:41
2
jesus.fernandeztejero12
Jesus Fernandez12 :
🤣🤣🤣
2026-06-12 01:44:45
1
madrideduque
madridEduque :
🤣🤣🤣🤣🤣🤣🤣🤣🤣🤣🤣
2026-06-12 00:39:40
1
joseantoniojerezgomez
JOSE ANTONIO JEREZ G :
😁😁😁😁😁👌
2026-06-11 22:47:32
1
portistadossantos
Portista dos Santos🇳🇮 :
😁😁😁😁😁
2026-06-11 21:24:59
1
john.757
JoseA... :
😂😂😂😂
2026-06-11 21:41:01
1
sincera_siempre
FREENBECKY FOREVER ❤️‍🔥⚓R :
🤣🤣🤣
2026-06-11 21:41:21
1
koussou.jabbi
kawousjabbi :
❤️❤️❤️
2026-06-11 21:14:53
0
jos.francisco7111
José Francisco :
🥰🥰🥰
2026-06-12 02:15:33
2
To see more videos from user @studioepic2.0, please go to the Tikwm homepage.

Other Videos

— Артуре Марковичу, ви ще не закінчуєте? — обережно просунула голову в кабінет Леся, наша прибиральниця. Поглянув на годинник — шоста вечора. Щось я справді засидівся, як для суботи. Аж ніяково перед Лесею — їй же теж довелося чекати через мене. — Вже йду, — відповів з усмішкою. — Я останній, так? — Як завжди, — усміхнулася вона у відповідь. Зібравши речі, я побажав їй хороших вихідних та вийшов з кабінету. Але, проходячи повз стіл своєї недопомічниці, пригальмував. Аврора… Моє проkляття та кара за всі життєві гріxи. І як тільки так сталося, що Всесвіт через стільки років знову нас звів? Чи, мабуть, правильніше буде сказати — зіштовхнув лобами. Просто аж не вірилося, що такі збіги взагалі можливі. Не вірилося, що Аврора Олексіївна — холодна відьmа, яка з особливим задоволенням псувала мені життя останній тиждень, — це та сама крихка дівчинка-першокурсниця з універу. Але це точно була вона. Варто було побачити її без макіяжу і в тих самих напівкруглих окулярах — й сумнівів не залишилося. Я аж застиг, як той ідіот, намагаючись усвідомити нову змінну в нашому й так складному рівнянні. А потім таки усвідомив і ледь не розсміявся вголос. Істерично. Тобто… я ж вже згадував, що в нас якась несумісність на рівні ДНК? От я знову в цьому й переконався. І проявилася вона, як виявилося, не зараз, а ще тоді, багато років тому. Просто в той момент я сплутав це патологічне несприйняття з інтересом. Що казати… молодий, дуrний був. Та облишимо лірику. Тут важливіше дещо інше. Наприклад те, що завдяки цьому відкриттю я нарешті зрозумів, чому Лаврецька так сміливо зі мною поводилася. Ні, велика роль тут, звісно, належить її вродженій безстрашності (чи дуrості — так і не визначився), але основна причина все ж в тому, що вона не забула нашу першу зустріч. Так-так… для неї я й досі залишався тим самим старшокурсником, який поцілyвав її серед темного коридору, а не клієнтом чи вже пізніше — босом. І що довше я про це думав, то більше переконувався, що таки дарма я вирішив залишити її в офісі, після того, як впізнав. Це було суто емоційне рішення (мені навіть трохи соромно це визнавати). Подумав, що Бог з нею, нехай працює, якщо хоче. Головне, аби в мої справи не лізла. Але жарт у тому, що їй і лізти не доводилося. Вона могла просто сидіти за своїм столом — і вже створювала в мене відчуття дискомфорту. Не знаю чим саме, але її присутність буквально фонила для мене на неприємній частоті. І цей її погляд, сповнений впертої непrиязні... неймовірно дратував. І кожного дня ставало лише гірше. Дійшло до того, що я вже навіть не хотів повертатися до себе в кабінет через її присутність поряд. #емоційнігойдалки #книгипрокохання #буктокукраїнською #рекомендаціїкниг #читатимодно
— Артуре Марковичу, ви ще не закінчуєте? — обережно просунула голову в кабінет Леся, наша прибиральниця. Поглянув на годинник — шоста вечора. Щось я справді засидівся, як для суботи. Аж ніяково перед Лесею — їй же теж довелося чекати через мене. — Вже йду, — відповів з усмішкою. — Я останній, так? — Як завжди, — усміхнулася вона у відповідь. Зібравши речі, я побажав їй хороших вихідних та вийшов з кабінету. Але, проходячи повз стіл своєї недопомічниці, пригальмував. Аврора… Моє проkляття та кара за всі життєві гріxи. І як тільки так сталося, що Всесвіт через стільки років знову нас звів? Чи, мабуть, правильніше буде сказати — зіштовхнув лобами. Просто аж не вірилося, що такі збіги взагалі можливі. Не вірилося, що Аврора Олексіївна — холодна відьmа, яка з особливим задоволенням псувала мені життя останній тиждень, — це та сама крихка дівчинка-першокурсниця з універу. Але це точно була вона. Варто було побачити її без макіяжу і в тих самих напівкруглих окулярах — й сумнівів не залишилося. Я аж застиг, як той ідіот, намагаючись усвідомити нову змінну в нашому й так складному рівнянні. А потім таки усвідомив і ледь не розсміявся вголос. Істерично. Тобто… я ж вже згадував, що в нас якась несумісність на рівні ДНК? От я знову в цьому й переконався. І проявилася вона, як виявилося, не зараз, а ще тоді, багато років тому. Просто в той момент я сплутав це патологічне несприйняття з інтересом. Що казати… молодий, дуrний був. Та облишимо лірику. Тут важливіше дещо інше. Наприклад те, що завдяки цьому відкриттю я нарешті зрозумів, чому Лаврецька так сміливо зі мною поводилася. Ні, велика роль тут, звісно, належить її вродженій безстрашності (чи дуrості — так і не визначився), але основна причина все ж в тому, що вона не забула нашу першу зустріч. Так-так… для неї я й досі залишався тим самим старшокурсником, який поцілyвав її серед темного коридору, а не клієнтом чи вже пізніше — босом. І що довше я про це думав, то більше переконувався, що таки дарма я вирішив залишити її в офісі, після того, як впізнав. Це було суто емоційне рішення (мені навіть трохи соромно це визнавати). Подумав, що Бог з нею, нехай працює, якщо хоче. Головне, аби в мої справи не лізла. Але жарт у тому, що їй і лізти не доводилося. Вона могла просто сидіти за своїм столом — і вже створювала в мене відчуття дискомфорту. Не знаю чим саме, але її присутність буквально фонила для мене на неприємній частоті. І цей її погляд, сповнений впертої непrиязні... неймовірно дратував. І кожного дня ставало лише гірше. Дійшло до того, що я вже навіть не хотів повертатися до себе в кабінет через її присутність поряд. #емоційнігойдалки #книгипрокохання #буктокукраїнською #рекомендаціїкниг #читатимодно

About